Покрова в Україні
14 жовтня святкують Покрову – одне з найбільших
релігійних свят на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Цього дня з особливою
урочистістю проходять богослужіння у храмах, присвячених цій події. В Україні з
цим днем пов'язані цікаві звичаї та прикмети. Свято Покрови Божої Матері відкривав
період весіль в українських селах. Цікаво і те, що Покрова в Україні одночасно
є і святом козацтва, адже славні воїни нашої землі вважали, що покров
Богородиці захищає їх від усяких бід і смертей та особливо шанували свою
заступницю. Традиції наших мужніх предків відроджуються в наш час. Покрова
Пресвятої Богородиці: історія свята За легендами, історія Покрови починається з
переказів про чудеса, скоєні завдяки заступництву Богоматері, що розкинула над
віруючими своє чудове покривало (омофор, або покров). Одна з них
оповідає, що більше 11 століть тому покров Святої Богородиці врятував жителів
Константинополя від завоювання князем Аскольдом. Тоді, будучи ще язичником, він
зі своїми воїнами осадив православне місто. Жителям Константинополя загрожувала
загибель, але вони стали ревно молитися Божій Матері. І вона врятувала їх,
укривши своїм омофором: вороги вже не могли бачити благочестивих городян, і
останні врятувалися. Дивовижна подія вразила Аскольда, і він зі своїми
дружинниками прийняв християнство. Покрова Пресвятої Богородиці та врятована
Візантія Є й інша легенда про Покрову Пресвятої Богородиці, яка дещо схожа з
першою. У 10 столітті на грецьку Візантію напали араби (сарацини). Якраз у цей
час у Влахернському храмі в околицях Царграда йшло богослужіння, віруючі стали
просити Богородицю про захист. Двом з них, Андрію Юродивому та його учню
Єпіфанію, було видіння Божої Матері, яка молилася разом з віруючими і накрила
їх своїм покривалом-омофором. Греки перемогли в цій битві, і Візантія була
врятована. Свято Покрови Пресвятої Богородиці та українські козаки Українські
козаки завжди по-особливому шанували свято Покрови, адже вважали Богоматір
своєю заступницею. Ікона Марії з омофором була в кожному козацькому курені, а
головна січова церква завжди була Покровською. З'явився навіть особливий тип
ікони – «Козацька Покрова», на якій зображували козаків та їхніх старшин під
розпростертим покровом Богородиці. На Покрову молилися за воїнів, які
перебувають у походах і захищають вітчизну, обирали козацьких отаманів. До нас
дійшли перекази про те, як після зруйнування Запорозької Січі в 1775 році
козаки, що пішли з рідних місць за Дунай, взяли із собою як найбільшу цінність
ікону. У наш час нащадки славних козаків згадали про традиції батьків і дідів.
З 1999 року свято Покрови відзначають ще й як День українського козацтва.
Тепер Покрова вважається і Днем захисника України – в 2014 році вийшов
відповідний Указ Президента. Чому саме цей день? Ідею подали фахівці
Українського інституту національної пам'яті, мотивуючи це тим, що історично
саме 14 жовтня вшановували українське військо..
Традиції та обряди на Покрову в українських сім'ях пов'язані
як з порою року і сезонністю селянських робіт, так і з народними звичаями.
Після Покрови в Україні наступав період весіль. У цей час закінчувалися польові
роботи, урожай вирушав у засіки, і з'являвся час для свят. У селах починалися
вечорниці, сватання. Дівчата ходили до церкви і молилися до Богородиці:
просили, щоб вона покрила голову, щоб не залишитися незаміжньою. Весілля
закінчувалися за два тижні до Різдвяного посту. У Карпатах до Покрови поверталися
отари з полонин і чумаки, що їздили за сіллю. На Покрову в українських сім'ях
була поширена і традиція вішати над вхідними дверима рушник, який раніше був
над іконою Богородиці – щоб всі були здорові. Був поширений і звичай просити
здоров'я, благополуччя і достатку до хати в такого собі Покрова, який вважався
опікуном Богородиці. Після сезону польових робіт, де працювали й діти, у них
з'являвся час на навчання. Учні йшли до школи і брали із собою чавунець каші,
«щоб наука не йшла в ліс». Традиційно на Покрову утеплювали будинок, і 14
жовтня зазвичай перший раз затоплювали піч. З того часу практично нічого не
змінилося – офіційно початком опалювального сезону вважається 15 жовтня!
Благовіщення – 7 квітня
За церковним календарем 7 квітня - Благовіщення Пресвятої Богородиці. Воно вважається одним з найбільших весняних свят.Благовіщенська проскура і стрітенська вода — цілющі, а тому їх зберігають на божнику поміж святими образами. У цей день "Бог благословляє усі рослини", а тому гріх братися за якусь роботу.
Багато повір'їв цього періоду пов'язані з птахами. На Благовіщення птахи гнізда не в'ють, а які будуть вити, то не зможуть літати цілий день. А зозулі тому не мають власного гнізда і підкидають яйця в чужі, бо колись на Благовіщення вили гнізда і за це Бог відібрав їм пам'ять.
Усе, що дало приплід в господарстві в цей день, вважалося поганим, нечистим, з яких "добра не ждати". Народжених телят і овець одразу різали.
Селяни в цей день виганяли усе "живе хазяйство" надвір - "щоб весну чули й самі про себе дбали".
Цікаві вірування пов'язані і з землею - вважалось, що від Уведення і до Благовіщення земля спить, відпочиває, набирається сили, а тому турбувати її було гріхом - не можна було копати землю, обробляти інструментами. Також вважалось, що в цей день "сонце грає".
Прислів'я про цей день:
- На Благовіщення весна зиму остаточно поборола
- Благослов зиму руйнує
Прикмети:
Яка погода на Благовіщення, така і на Великий день
Гарна погода - гарний врожай
Туманний ранок - повіддя на річках
Якщо на Благовіщення лежить сніг - літо неврожайне
Якщо з'являться жаби і зникнуть, то стільки ще буде холодно
Благовіщення без ластівок - холодна весна
На Благовіщення всяка гадь вилазить з гнізда
На Благовіщення чорногуз прилітає і ведмідь встає
Доброю прикметою було побачити цього дня ряст і стати на нього босими ногами: «Як знайдеш у цей день ряст , то зірви, кинь під ноги, топчи й промовляй: «Топчу, топчу ряст, дай, Боже, діждати і на той рік топтати!».
«Топтати ряст» — означає жити, «не топтати рясту» — вмерти. «Мабуть, йому вже рясту не топтати», кажуть про кволого чоловіка.
На Благовіщення дівчата виводять по обіді, коло церкви перший весняний хоровід: «Кривий танець». Побравшися за руки, дівчата довгою черідкою бігають поміж трьома вербовими кілочками, застромленими в землю, і співають:
Ми кривого танцю йдемо,
Кінця йому не знайдемо, —
То в гору, то в долину,
То в ружу, то в калину...
А ми кривому танцю
Не виведемо кінця,
Його треба вести,
Як віночок плести...
«Кривий танець» — це не тільки зустріч, вірніше, привітання весни — це ще й символ пробудженої життєвої енергії. До цього часу весну тільки «виглядали» та «закликали», а тепер вона вже тут, вона вже прийшла і вступила в свої права.
| 30 березня – свято теплого Олекси, який зиму нанівець зводить |
 |
| За українським обрядовим календарем 30 березня – свято Олексія – людини Божої, Теплого Олекси. «Олексій, чоловік Божий, зиму нанівець зводить», – говорили у давнину. І 30 березня вже повністю весняний день. Працювати ще не можна, можна лише підготувати садовий і городній інвентар. Саме на Олексія дістають пасічники свої вулики і випускають бджіл. Вважали день Олексія своїм також риболови і мисливці, оскільки на Олексія «Щука хвостом лід розбиває», а ведмідь прокидається від зимівлі. Жодне весняне свято не обходиться без птахів. На Олексія всіма силами прагнуть затримати журавлів, оскільки гніздо цього птаха приносить будинку щастя. Діти вибігають на вулицю і, побачивши журавлиний ключ, кричать йому в слід: «Журавлі, журавлі, я вам дорогу перейду!». Якщо дівчина зустріне лелеку – має впасти або присісти додолу. Тоді, за повір’ями, перед нею швидко стане суджений. Хто на Теплого Олекси почує вівсянчину пісню, буде весь рік веселий. Якщо промовити до неї: «Іду в ліс по рогіз, ходи зі мною», то рік буде врожайним на ягоди та гриби. Народні прикмети – Яка погода на теплого Олекси, така буде й на Великдень. – Щука хвостом лід розбиває – все на весну повертає. |
22 березня - Сорок святих
Двадцять другого березня - день Великомучеників Севастійських, день Сорока мучеників, Сорок Святих, або день Усіх Святих, у народі "Сороки".
Вшановувані воїни були найкращою дружиною у війську давньоримського імператора Лікінія. Сам Лікій був жорстоким гонителем християнства. За відмову зректись християнської віри 40 воїнів римського ХІІ легіону загинули у 320 році у коло міста Севастія (нині турецьке місто Сівас). В холодну і вітряну ніч їх завели в Севастійське озеро. За ніч воно вкрилося льодом. Аби підсилити муки, на березі затопили лазню. Один з воїнів не витримав страждань і вийшов з озера, але на порозі лазні упав замертво. Один з наглядачів, уражений мужністю воїнів, зі словами "І я — християнин!" зайшов у озеро. Їх знову стало сорок.
Пам'ять 40 мучеників відноситься до найшанованіших свят. У день їх пам'яті полегшується строгість Великого посту.
Добрі господині цього дня печуть сорок булок із медом у формі пташок. В різних регіонах України його іменували по-різному, але здебільшого це були назви птахів — «сороки», «жайворонки», «буслики», «птички», «пташки». Вірили, що саме на Сорок святих з вирію повертаються пернаті — сорок різних порід. Тому калачики чи бублики, пампушки чи кренделі виробляли у формі пташечок із дзьобиками та крильцями, гребінчиками та хвостиками, а часом «садили» їх на бублик, наче на гніздечко. Очі робили з калинових ягід або родзинок. За бажанням обливали печиво медом чи цукровою поливою. Часто пташечок нанизували на невеличкі різочки, лозинки чи очеретинки і так запікали.
У різних регіонах печивом розпоряджалися по-різному: в одних випадках його виносили в сад й підвішували до дерев, у інших – дарували сусідам, «аби краще велися гуси й висиджувались яйця», а ще йшли селом, тримаючи високо над головою «пташок», вилазили на ворота або клуню й декламували, збиралися за селом на горбах, співали веснянок і при цьому перегукувалися.
Також роздавали булочки-птахи дітям, щоб у господарстві свійська птиця здорова була. Малюки з "пташками" бігали по селу, тримаючи в руках нанизані на палички «жайворонки» й «сороки», танцювали й закликали весну, птахів з вирію.
Благослови, мати,
Весну закликати,
Весну закликати,
Зиму проводжати.
________________
Ой чом ти буслю,
Не вилітаєш,
Чом дітям весни
Не даєш?
Весну закликати,
Весну закликати,
Зиму проводжати.
________________
Ой чом ти буслю,
Не вилітаєш,
Чом дітям весни
Не даєш?
На Півдні сороки-калачики розвішували на кілках тинів, щоб уранці почастувати тільних корів, чекаючи від них після цього доброго приплоду. Діти, взявши свої «сороки» чи вареники, часто бігли на баштан і вмовляли його дати добрий урожай: «Хай на кожній огудині зав’яжеться по сорок гарбузів, кавунів і диньок!».
Вважали, що цього дня сорока бере сорок різочок чи галузок і мостить собі з них гніздо. Казали:«Нині сорока — іменинниця». Сорока, якщо не турбувати її та не руйнувати гнізда, виступає своєрідним оберегом дому, біля якого живе. Етимологічно слово «сорока» пов'язане зі словом «сорок», отже, народ вважає, що сорока охрещена на день сорока святих.
На Сорок святих у давнину кожна господиня мала пекти пироги, пампушки чи інше печиво: пекли сорокпампушок або пирогів з капустою, квасолею, сушнею. У деяких місцях замість печива готували вареники з маком, також сорок штук — за чисельністю мучеників. Вареники нерідко нанизували на паличку.
У цей день дівчата варили сорок вареників і частували хлопців, щоб мороз любистку не побив — найшанованіше дівчатами зілля. Відваром із цієї рослини миють волосся — аромат причаровує хлопців.
Школярі приносили вчителеві сорок бубликів за добру науку.
Цього дня у церкві баби запалювали 40 свічок і били 40 поклонів.
Хто на це свято працюватиме, тому зробиться 40 болячок. У деяких місцевостях України існувало таке правило: до середини березня ніхто з чоловіків по п’ятницях не працював в полі, а жінки не прали. Якщо чоловік буде що-небудь робити волами, то або віл несподівано паде, або в самого селянина всохне рука чи нога. Всю іншу роботу виконувати не заборонялося, в тому числі й по п’ятницях.
Якщо було тепло, цього дня сіяли горох, вірячи, що на кожній стеблині виросте по сорок стручків, а в кожному з них – по сорок горошин. Розсівали по городу мак, сподіваючись на врожай у сорок разів більший за посіяне. Щоб підтримати ці надії, на Сорок святих варили горохову юшку, робили горохвяники, пекли пиріжки з горохом, готували вареники з маком.
На той час годилось упоратися з кроснами — виткати полотно. Тому жінки вранці на Сорок Святих виходили з свіжозготовленими обрусами у поле, кланялися на всі сторони й примовляли до схід-сонця: «Ось тобі, мати-весно, нова обнова!» Розіславши на долівці полотнину, клали на неї пиріг і верталися назад, вважаючи, що цього року «щедро вродять льон та коноплі».
У давніші часи робили солом'яну ляльку в образі зими, виносили за село і спалювали як ознаку того, що зиму остаточно вигнано, а весну закликано в гості. Такі дійства, залежно від кліматичних умов краю, влаштовували на Явдохи, Теплого Олекси чи Благовіщення.
Але найбільш символічним був обряд «Топтати ряст». Вважалося, хто напровесні його потопче – убереже життя й здоров’я протягом року. Тому навіть літні й кволі виходили в поле і, притопчуючи зелені сходи, казали: «Топчу, топчу ряст. Дай, Боже, потоптати і того году діждати».
Хоч цей день і вважався провісником весни, але селяни вірили, що попереду можуть ще бути сорок приморозків і Сорок Святих ще можуть сорок лопат снігу кинути. У цей день рахували лисих чоловіків у селі: скільки нарахують, стільки днів ще буде мороз.
22 березня на службі в храмах жінки моляться за повернення додому чоловіків із далеких доріг.
Народні прикмети:
- Коли хмарно і мороз, то скоро буде тепло і можна сіяти.
- Дружно тане сніг – до активної повені й буйних трав.
- Якщо в цей день тепло, стільки ж днів утримається гожа погода, якщо навпаки – бути морозу 40 днів.
- Якщо на Сорок святих буде мороз і сніг розтане від сонця – буде врожай на кавуни.
- Яка погода на Сорок святих, така буде й у Петрівку.
- Якщо на Сорок святих сонце в колах, то влітку буде відмінний урожай.
- Сороки і галки прилітають в цей день – до тепла.
- 22 березня синиця заспівала – тепло ворожить.
- «На Сорок святих погода — на гречку буде врода» (Полтавщина).
- «Як буде мороз, то уже далі сорок днів не буде, бо уже тих усіх сорок на цей один сі зложит» (Карпати).
- «Ще має бути заметено снігом сорок закутків, і сорока морозів ще можна сподіватися. Та це тільки сподіватися, бо їх насправді не буває, зима вже з сили вибивається» (Поділля).
- Якщо на Сорок святих опади і мало сонця – не буде весняної повені, влітку не очікується тривалих зливневих дощів, а осінь видасться сухою та погідною.
Водохреща, або ж Йордан, Богоявлення
Хрещення — це свято, яке є одним з головних у християнстві. Воно було і залишається одним з найулюбленіших в нашій країні. Дата святкування —19 січня, а напередодні віруючі відзначають Водохресний Святвечір(другий святий вечір).
Здавна відомо, що Іван Хреститель охрестив народ в Йордані, чим закликав всіх до покаяння й очищення душі від гріхів. Ісус у віці 30 років, будучи безгрішним, перший прийняв хрещення, освятивши при цьому собою річку Йордан. На честь цієї події свято і було названо Хрещенням, а в народі його називають Йорданом (Ордань). Цей же день примітний святом Богоявлення.
Хрещенню притаманні свої традиції
За день до Водохреща віруючі постять, а 18 січня відзначають Водохресний Вечір. Існує звичай для всієї родини, як і на Різдво, збиратися за столом. На вечерю готують пісні страви, кутю та узвар. Головна традиція свята — водосвяття. В день Хрещення святять воду у всіх церквах, а також освяченню підлягають всі джерела води, такі як річки, ставки та озера, — в них прорубується ополонка, в яку священнослужителі опускають хрест.
Існує повір'я, що свята вода очищає і зцілює. Тому люди стають в чергу, щоб запастися святою водою на цілий рік. Якщо бути присутнім на ритуалі освітлення води, то можна здобути зцілення своїх недуг. За хрещенською водою можна прийти і після свята або набрати її зі звичайного джерела, бо, за переказами, в водохресну ніч навіть проста вода має цілющу силу…
Водохресне купання
В день Хрещення віруючі бажають викупатися в ополонці — щоб вилікуватися від недуг. Традиція купання на Хрещення є у всіх християнських країнах. Священики та віряни йдуть до заздалегідь прорубаної ополонки, яка у них асоціюються з річкою Йордан. Після того, як отець освятить воду в ополонці, триразово занурюючи хрест, запалюючи вогонь і читаючи молитву, бажаючі занурюються у воду з головою три рази, хрестячись і вимовляючи молитву.
Сенс обряду в тому, що віруючі готові піти за Христом, приймаючи хрещення і християнську віру. Він виключно добровільний, оскільки немає жодного обов'язку занурюватися в холодну воду. Прийняття причастя в водохресний день вже буде доказом любові до Господа. Перекази говорять, що, коли Ісус прийняв хрещення, з небес в образі голуба зійшов до нього Святий Дух. Тому свято за звичаєм закінчується випусканням голубів.
Сучасне свято Йордан
У народі цей день традиційно широко святкується і є заключним в ряду новорічних свят. Навіть не глибоко віруючі люди вважають корисним для здоров'я занурення в крижану воду під час зимової холоднечі, після чого відчувають великий прилив позитиву, хороших емоцій, говорять про здоров'я на весь рік. До речі, є повір'я, що в студеній хрещенській воді неможливо застудитися. Тому купаються навіть діти.
Різдво
Різдво Христове — одне з найбільших релігійних свят що відзначається як католицькою, так і православною церквою. Назва свята говорить сама за себе і означає народження Ісуса Христа Пресвятою Богородицею. Інші назви цього дня — Коляда або Корочун.
Католицьке і православне Різдво Христове в часі не збігаються — за григоріанським календарем його відзначають щорічно 7 січня, за юліанським літочисленням — 25 грудня. В світському житті дата 7 січня офіційно оголошена державним святом і є вихідним днем у багатьох країнах світу.
Особливості різдвяних частувань
Відомо, що застілля на Різдво — особливе і його традиції продиктовані, в першу чергу, релігійними канонами. Передує вечері сорокаденний різдвяний піст, який робить свято ще більш очікуваним.
Так, традиційно в переддень Різдва (цей святий вечір називаютьСвятвечором) вся родина збиралася за святковим столом, проте трапеза в цей день була всього одна — вечеря, яку дозволялося скуштувати тільки після сходження першої зірки. Народженню Христа передує суворий піст, тому вечеря в Святвечір — вегетаріанська, часто її називають «голодною» вечерею. На стіл подаються вареники, пиріжки, пироги, млинці і запіканки з пісними начинками, а також рибу — всього 12 різних блюд, — за кількістю апостолів (учнів Христа).
Головними різдвяними стравами наших прадідів були:
• узвар — компот із сухофруктів;
• капусняк на овочевому бульйоні;
• голубці з грибною або овочевий начинкою;
• печені яблука з медом і горіхами.
Решта наїдки подавалися на розсуд господарів будинку, але вони повинні були бути обов'язково пісними. А вже на наступний день можна було сідати за багатий стіл, заставлений різноманітними м'ясними та рибними стравами.
Традиції та звичаї народних різдвяних святкувань
Всі без винятку з нетерпінням чекали Різдва, не тільки через можливість відпочити і продовжити зустріч новорічних свят, а й заради дотримання символічних, сформованих століттями, традицій цього свята.
У Святвечір прийнято колядувати. Це один із старовинних звичаїв, згідно з яким молодь, співаючи колядки, ходить в доми сусідів і родичів, вихваляючи в піснях господарів і Христа. Основне завдання колядування — освітлення гостинного дому і його мешканців. За виконання хвалебних пісень — колядок, молодь завжди обдаровували грошима, пригощали різдвяними стравами.
Якщо Святвечір відзначали скромно, то Різдво і весь тиждень після нього за традицією святкували з розмахом. В народі було прийнято влаштовувати гуляння на площах, під час яких молодь організовувала ігрища з перевдяганнями і вертепом.
Різдво — улюблена пора відпочинку і зараз, до того ж, більшість традицій святкування збереглися і строго дотримуються в теперішній час.
Комментариев нет:
Отправить комментарий